Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки
Нажаль, ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство.
За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько70%
жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Так,
близько 60% батьків систематично так чи інакше виявляють агресивне
ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується
особливою грубістю. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі
страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету»
насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства
серед дітей і підлітків частіше за все треба шукати в сім’ї.
Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.
Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю,бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.
Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих ‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.
Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.
Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?
Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.
Види домашнього насильства:
Психологічне насильство:
-висміювання;
-переслідування;
-словесна образа, погроза;
-примушування;
-залякування; ворожість;
-психологічний тиск;
-формування почуття провини.
Фізичне насильство:
-биття рукою;
-іншими предметами;
-шльопання;
-штовхання;
-викручування рук;
-будь-яке рукоприкладство.
Сексуальне насильство:
-протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.
Економічне насильство:
-умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.
Насильство це ще й:
- погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;
- невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;
- погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
- заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);
- ламання або знищення особистих речей;
- використовування лайливих слів, лайка;
- приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;
- звинувачення у всіх проблемах;
- критика думок, почуттів, дій;
- поводження з ним/нею як із прислугою;
- ігнорування.
Насильством щодо дітей, крім цього,вважається:
- нехтування дитиною;
- нехтування обов’язками стосовно дитини;
- відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);
- накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;
- недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
- втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;
- недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;
- використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;
- нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях.Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. Ічасто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.
Чи знаєте Ви, що:
·- Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.
·- Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.
·- Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.
Будь-яке насильство в сім’ї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї,травмує дитину!
Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї:
·Діти зазнають почуття провини, сорому й страху, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм довилося спостерігати.
·Діти відчувають сум.
·Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Діти можуть:
·реагувати надто агресивно;
·не визнавати авторитетів;
·бути пасивними чи пригніченими;
·мати вигляд знервованих або зляканих;
·жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
ПАМ’ЯТАЙТЕ!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з почуттями, труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Діти, які були свідками насильства в сім’ї, отримують негативний «урок» та засвоюють, що:насильство– це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цюзвичку вони переносять у навколишнє середовище: спочатку в дитячий садочок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.
Вонине знають про те, що можнадомогтися бажаного, не обмежуючи прав іншої людини.
Вонине спроможні розуміти почуття інших людей.
Дитина може вирости забитою, такою, що не вміє постояти за себе або агресивною.
Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання - становлення правильних стосунків з дітьми, а основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі відносини. Тож останнє, про що не слід забувати:«Якщо дитина не відчуватиме, що ваш дім належить і їй теж, вона зробить своїм домом вулицю»
Пам'ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім'я, в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, щоб створити в сім'ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.
● Не дивіться на дитину, як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить світові. Сприймайте дитину як особистість – єдину, унікальну і неповторну.
● Завжди пам'ятайте: насильство над дітьми – це протиприродній акт, який забороняється законом. В Сімейному Кодексі сказано так: “Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання”.
● Не виражайте часто свого невдоволення, критики. Це породжує неприязнь та ворожість в стосунках дітей і батьків.
● Давайте дітям можливість відчувати ваше визнання і схвалення. Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана.
● Будьте тактовними у стосунках з дітьми. Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.
● Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.
● Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою.
● Пам'ятайте, що в сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, зрештою, зрозуміти, що таке життя.
Як “тримати себе в руках” і не зриватися на дитині
● Поставте себе на місце дитини і постарайтесь зрозуміти її.
● Спробуйте зрозуміти причину вашого гніву. Можливо не дії дитини вас розізлили.
● Відразу все з'ясовуй, наприклад: “Я засмучуюсь, коли ти не робиш вчасно уроки”.
● Якщо чимось розгнівались, опануйте свої емоції: вийдіть з кімнати, дихайте глибоко, випийте чаю, вийдіть на прогулянку.
● Думайте про вирішення проблеми, а не про її суть. Поміркуйте над тим, що можна зробити зараз, щоб виправити ситуацію.
● Приділіть увагу собі, виділяйте для цього час, щоб уберегтися від емоційного вигорання.
● Розподіліть обов'язки у сім'ї, просіть у дітей про допомогу.
● Прислухайтесь до критики та порад інших, але фільтруйте їх.
● Зверніться до психолога за допомогою. В Україні є безкоштовні лінії психологічної підтримки для батьків.
Інформація про “гарячі лінії”, центри допомоги для постраждалих від насильства
зверніться до місцевого управління у справах сім’ї та молоді або до центру соціально-психологічної допомоги; центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, мобільної бригади соціально-психологічної допомоги;
або зверніться до Національної поліції України за номерами телефонів:
lO2 або O 8OO 5OO 2O2;
або зателефонуйте:
-
на Національну дитячу «гарячу» лінію за номерами телефонів:
116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів) або
O 8OO 5OO 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
Консультування проводиться з понеділка по п’ятницю з 12.00 по 16.00.
Національна дитяча «гаряча» лінія – для дітей та про дітей. Це означає, що «гаряча» лінія приймає дзвінки від дітей та від дорослих, чиї запити стосуються дітей. На Національній дитячій «гарячій» лінії консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи соціальні працівники та соціальні педагоги. Основні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії» – насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також булінг і безпека в Інтернеті.
-
на Національну «гарячу» лінію з питань запобігання насильству в сім’ї, торгівлі людьми та тендерної дискримінації за номерами телефонів:
116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів) або
O 8OO 5OO 335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
На Національній «гарячій» лінії з питань запобігання насильству в сім’ї, торгівлі людьми та тендерної дискримінації абоненти можуть отримати загальну інформацію щодо існуючої проблеми насильства у суспільстві та шляхів захисту своїх прав; фахову соціально-психологічну, юридичну (в тому числі судовий супровід) та інформаційну підтримку; консультації щодо порушення прав дитини (втягнення дітей до проституції, порнографії, насильство над дітьми) та шляхів їх вирішення; консультації щодо безпечної поведінки дітей в Інтернеті; номери телефонів дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей а також громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства.
«Гаряча» лінія обслуговується Центром «Ла Страда-Україна».
Лінії працюють анонімно, конфіденційно та безкоштовно.
На сайті Координаційного центру правової допомоги legalaid.gov.ua в розділі «Місцеві центри безоплатної правової допомоги» знаходяться контакти центрів безоплатної правової допомоги.
Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103.
З інформацією стосовно власних дій, правилами безпеки у разі загрози фізичного, економічного, сексуального або психологичного насильства можна ознайомитись на сторінці Проекту, спрямованого на забезпечення потреб жінок та дівчат-підлітків, які постраждали від ґендерно-обумовленого насильства «Розірви коло» за посиланням http://rozirvykolo.org/ та на сайті Громадської організації «Ла Страда – Україна» за посиланням: http://www.la- strada.org.ua/ucp mod information showcategory 3.html.
За посиланням https://dismp.gov.ua/library на сайті Державної установи «Державний інститут сімейної та молодіжної політики» можна ознайомитися з інформаційними матеріалами щодо запобігання та протидії домашньому насильству.
Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами. Виявляється, насильство – це ще й:
Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
Ламання та знищення особистих речей;
Використання брутальних слів, лайка;
Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
Звинувачування у всіх проблемах;
Крити кування думок, почуттів, дій;
Поводження із ним/нею як із прислугою;
Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
Нехтування дитиною;
Нехтування обов’язків стосовно дитини;
Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.
Чи знаєте ви, що:
Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
Діти відчувають сум.
Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
Реагувати надто агресивно;
Не визнавати авторитетів;
Бути пасивними чи пригніченими;
Мати вигляд заляканих;
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
